Історична довідка

Вперше Новоайдар як козацька слобода з'являється на карті України у 1687 році, коли на річці Айдар будують свої військові укріплені містечка козацькі вихідці з Дону, які звали себе новодонцями, про що в переписному листі козацьких містечок за 1707 рік вказано «тому 20 років збудовано Новоайдарський городок і в ньому 70 мешканців».

На початку XVIII сторіччя новоайдарці активно підтримали збройне повстання Кіндрата Булавіна. Разом із придушенням повстання у 1708 році було знищено дотла й Новоайдарську слободу, а всіх її мешканців, не виключаючи жінок і дітей було страчено. Лише через кілька десятиліть на попелищах бунтівної слободи знову з'являються люди. Цього разу відновлюють поселення селяни Судженського повіту Курської губернії.

У 1779 році Новоайдарська слобода стала повітовим містом Азовської губернії і дістала сучасну назву Новоайдар. Згодом після створення Української, а потім Дніпровської укріплених ліній оборонне значення Новоайдару було втрачено.

У 1918 році в запеклих боях між селянськими угрупуваннями, білогвардійськими та червоногвардійськими загонами в Новоайдарі було встановлено радянську владу. 7 березня 1923 року село стало центром Новоайдарського району Старобільського округу.

В 1929 році в Новоайдарі було утворено перший колгосп «П'ятирічка».

Найяскравішим представником того часу стала Феодосія Стефанівна Перова. Вісімнадцятирічною дівчиною, закінчивши курси при Новоайдарській машино-тракторній станції, вона організувала першу на Луганщині жіночу тракторну бригаду й кинула виклик на трудове змагання Паші Ангеліній. Між трактористками-новаторками зав'язалась міцна дружба та трудове суперництво. Жіночі бригади досягли високих результатів, за що в 1946 році Ф. С. Перова була удостоєна високого звання — Героя Соціалістичної праці. Яскравий приклад трактористки став символом трудівника сільського господарства, на якому виховувалось не одне покоління хліборобів Новоайдарщини.

Друга Світова війна полум'ям і горем пройшла по Новоайдару. Майже всі чоловіки пішли на фронт, а фронт невідворотно котився до селища. 12 липня 1942 року німців увійшли в Новоайдар. На 190 днів і ночей протяглася німецька окупація. 21 січня 1943 року радянські танкові частини генерала Полубоярова захопили Новоайдар. Одна з вулиць Новоайдару носить ім'я Полубоярова.

Понад 10 тисяч новоайдарців були призвані до лав Радянської Армії, в тому числі 389 жінок, які пройшли дорогами війни. Загинуло за період Другої Світової війни 6448 осіб. На Айдарщині 34 братських могили, в яких заховано понад 1500 воїнів. За героїзм і мужність сотні новоайдарців отримали високі радянські нагороди, а О. С. Шопін, П. Г. Шевченко, М. М. Говорунов були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, Г. Ю. Кофанов, М. А. Гетьман стали повними кавалерами солдатського ордену Слави.

З великим ентузіазмом відроджували повоєнний Новоайдар його мешканці. Вже в 1947 році за високі врожаї зернових механізатора А. Я. Кузьменка було нагороджено орденом Леніна, високі нагороди держави отримали десятки селян. В 1957 році Новоайдар отримує статус селища міського типу, тут починають будуватись двоповерхові житлові будинки та об'єкти соціальної та культурної сфери. За час існування Новоайдарський район та населені пункти піддавалися змінам в адміністративно-територіальному устрої. В 1962 році в зв'язку з укрупненням сільських районів Новоайдарський район був ліквідований, а у 1965 році знову відновлений.

1991 року на Всеукраїнському референдумі більшість жителів Новоайдара (понад 86%) підтримало проголошення незалежності України.

Новоайдар дав назву добровольчому батальйону «Айдар» у складі українських сил, що визволяли Донбас від російських терористів влітку 2014 року.

Пам'ятки

Природо-археологічний пам'ятник місцевого значення Баранячі Лоби - візитна картка смт. Новоайдар  як географічного центру Луганської області. Цей пам'ятник природи -  унікальні крейдяні скелі, заввишки до 50 м.

Баранячі Лоби - це вид скель, які в давні часи були «відполіровані» рухом льодовика і складені з виступаючих на поверхню корінних порід. Такі «баранчики» водяться в різних куточках світу. Вони поширені у Новій Шотландії (Канада), Скандинавському і Кольському півостровах, Фінляндії і Карелії. Наші новоайдарські «кучеряві скелі» (як їх ще іноді називають) отримали своє ім'я за незвичайну форму. Якщо подивитися з одного боку на цей геологічний пам'ятник природи площею 2 га, то він дійсно схожий на чотирьох величезних барана, які скам'яніли, стоячи впритул один до одного.

Колись мільярди років тому на цьому місці вирувало доісторичне море. Тепер же про колишню міць водної стихії нагадують лише ці мергельні відкладення висотою до 50 метрів. Вони, як велетенські варти, продовжують стежити за тим, як змінюється світ навколо них.

Варто тільки піднятися на гору Баранячі Лоби - там можна відшукати невеликі «печери» - це поглиблення, які свого часу використовувалися як сховища. Пам'ятка природи "Айдарська тераса".

Із значної висоти відкривається приголомшливий вид на навколишні діброви Айдарської тераси, ріллі села Айдар-Миколаївка і блискучу річку Айдар. Звідси небо здається неймовірно близьким. А вночі Баранячі Лоби перетворюються в природну обсерваторію, звідки зоряний небосхил освітлюється міріадами вогників.

Новоайдарщина вважається відмінним місцем для виробництва екологічно чистої сільгосппродукції. Тут немає великих промислових об'єктів, радіоактивних або інших небезпечних речовин.Але навіть ця родюча земля переживала і тяжкі часи. Тому, біля підніжжя Баранячих Лобів в 1993 році був відновлений пам'ятник жертвам українського голодомору 1932-1933 років.

А на вершині пагорба встановлена ​​каплиця Св. Миколая Чудотворця.

Новоайдарщина славиться своєю винятковою природою. Район включає сім об'єктів природно-заповідного фонду, серед яких виділяється пам'ятник природи загальнодержавного значення «Айдарська тераса». Цей мальовничий ліс заплавних вікових дубів розкинувся на 100 гектарів в долині річки Айдар. Місця тут багаті як грибами і ягодами, так і всілякої живністю. Тому мисливці, грибники, рибалки, туристи і просто любителі активного відпочинку давно облюбували «Айдарську терасу» як край природної краси і природного достатку.